<------>

Історія  двох українських полковників

Нещодавно українська громада Нью Йорку та Нью Джерсі приймала в себе полковника запасу Збройних Сил України Віталія Голіцина . Віталій багато розповідав про  бойові події під Маріуполем, про саперну справу, якій присвятив своє життя та  про своїх бойових товарищів. Від Віталія я дізналася про ще одного унікального Українського військового, полковника запасу, добровольця батальйону “Азов” Вячеслава Галву.     Історією про двох бойових товарищів хочеться поділитися з читачем.

Народився Віталій Голіцин 5 січня 1973 року в мальовничому місті Кам”янець -Подільський на Хмельниччині. З дитинства полюбляв спорт, Віталій є кандидатом в майстри спорту по гандболу.Виступав за команду школи, об’їздив майже всю Україну. Як і всі хлопці тих часів мріяв про професію військового. Тому відразу після закінчення школи поступив до Кам”янець-Подільського Вищого Військово-інженерного командного-  училища. Вже під час навчання зрозумів що його покликанням є саперна справа. Закінчивши училище в 1995 році, Віталій відслужив 5 років в саперній бригаді в м. Ахтирка.

З 2001-2010 вчив офіцерів-курсантів у Центрі Розмінування. В 2003-2004 роках приймав участь в розмінуванні об”ектів в Іраку, де стояла 5 окрема механізована бригада з України; готував саперів для Лівану. На кінець 2010 року Віталій вже був спеціалістом вищого класу у саперній справі , досвід такої людини є великою цінністю для країни.  Але з приходом уряду Януковича до влади, ситуація в країні змінилася і фінансування Армії фактично зупинилося. В армії почалося масове скорочення; а високоосвідченні спеціалісти- професіонали почали виходити в відставку і шукати роботу y цивільному житті.

B 2006  році доля звела Віталія ше з одним професіоналом – військовим ; полковником Головного управління розвідки Міністерства оборони України ; інструктором з підготовки фахівців спецпризначення,  Вячеславом Галвою. Вони стали друзями на все життя. Як і всі віддані свїй профессії люди, ні Віталій , ні Вячеслав не думали про своє матеріальне запезпечення, тому за час своеї військової кар’ьери вони не нажили ні машин, ні квартир.

B 2010 з Збройних Сил України вони звільнилися разом. Віталій присвятив себе читанням лекцій курсантам в Центрі розмінування;  А Вячеслав  став штатним консультантом-розробником Prof1group (мережа військових магазинів ), очолив групy “Кузьмич”, що займалася розробкою та тестуванням сучасного військового спорядження. Звання інструктора Вячеслав Галва отримав після проходження курсів по військовій підготовці в США, Англії та Франції. Нa УКраїні він вважався одним з найкращих професіоналом-інструктором.

Під час війни на сході України Вячеслав добровольцем поїхав на фронт, де застосував свій величезний досвід у підготовці бійців-добровольців Батальйону “Азов” за пришвидшеним kурсом. Розроблений ним 4-денний семінар по підготовці бійців “Азову” зміг зберігти не одне життя солдата-добровольця в сучасній ситуації. Разом зі своїми підопічними Вячеслав Галва  брав участь у бойових операціях, хоча як інструктор і не повинен був цього робити. Одного разу Вячеслав, позивний “Кузьмич”,  зателефонував Віталію у Камьянець -Подільський і запитав його чи він не може приїхати і допомогти підівчити саперів  батальйонy “Aзов”, акий стояв під Новоазовськом.  В той же день Віталій зібрав речі і поїхав передавати свій досвід на передову.

26 серпня 2014 під Новоазовськом вони повинні були їхати на завдання разом; в машині якою користувалися інструктори батальйону”Азов”, була встановленнa дуже професійно замаскована граната. Вячеслав її побачив, але щось зробити він вже не зміг, єдене він затиснув її руками. Вячеслав загинув на місці, Віталій разом ще з одним інструктором отримали тяжкі пораннення.

Через буквально 2 години Російський телеканал Segodnia.ru передав повідомлення про “знишення” українських військових інструкторів і безпосередньо Вячеслава Галви, “Кузьмича”. У Віталія, як і в інших його товарищів немає сумніву , що то була спланована операція по знищенню українських інструкторів. Читаючи інтернетну інформацію про Вячеслава Галву та слухаючи його товарищів з сумом розумієш якого військового професіонала втратила Україна.

З 2014 року Віталій бореться за свій зір і не втрачае надії.  Хочеться надіятися, що Віталій відчувае що в цій боротьбі він не є  один. З ним  його мама, яка чекае на нього в Камьянці -Подільському, 2 доньки, з ним Ірина Ващук, яка викликала і організувала йому приїзд до Америки, з ним Дарья Козак, яка надала Віталію житло в Манхетені, з ним є українська громада.  З нашого боку ми можемо підтримати полковника Віталія Голіцина матеріально, шоб він зміг продовжити свою боротьбу за зір, і повернувся до своїх курсантів -саперів.

Хто хоче допомогти Віталію , можуть звонити йому на вайбер: 380-967-281870

Валентина Лазірко

Related Post

Генеральним консульством України в Нью Йорку прийнято рішення про запровадження з 1 січня 2018 року системи електронного запису на прийом

Шановні громадяни України! Як вам відомо, Генеральне консульство України в Нью-Йорку вже третій рік поспіль успішно оформлює паспорти громадянина України…