<------>

Етнічний та релігійний курорт

Askold Lozynskyj

Україна, безумовно, має свої проблеми. Вона тоне у війні, яка здається без кінця. Частина її територія була захоплена і приєднана брутальним сусідом.  Рівень життя не далеко від бідності.  Корупція процвітає і на найвищому рівні. Проте Україна всього 25 років молода і тільки починає писати свою власну історію. На разі в порівнанні з багатьма другими державами Україна це етнічний та релігійний курорт.

Проте, в той же час, цей зразок для етнічної і релігійної терпимості навіть парадоксальний. Хоча України ворог Росія, переважна більшість громадян продовжують використовувати російську мову. Російська етнічна меншина продовжує процвітати, і навіть не відчуває, що вона фактично національна мешина.  Білоруси, молдавани, татари, угорці, румуни, поляки і євреї по черзі кількості  продовжують процвітати також і навіть рости. Насправді з точки зору чисельності єврейського населення в Україні в два рази більше чим було, і не в результаті породів, а імміграції. Євреї мігрують в Україну навіть з, здавалося б, їх найбільш безпечного притулку – Ізраїлю. Причини в тому, економічні можливості і сприятливий політичний і соціологічний клімат. Проте деякі росіяни, поляки і євреї продовжуть писати лихо про минулу історію України, іронічно бо Україна була поневолена, а їхні національсті фактично були між провідними поневолювачами.

Мабуть, тому що українці і росіяни жили пліч-о-пліч на території України протягом багатьох років, росіяни не сприймаються як вороги багатьма українцями. І це незважаючи на те, що анексія Криму, війна в Донбасі і багато інших політичних, економічних, культурних та соціологічних лих в Україні є прямим результатом довгострокової політики з боку Росією чи за царя або комісара, щоб знищити українців фізично або психологічно і замінити їх росіянами. Крим не можна було так легко приєднати  коли б підготовка, щоби зробити його російським не відбувалася декадами включно з коштом другим національностей — Кримським татар, тощо. Російські сурогати на Донбасі це нащадки переселення російських імперіалістів в Москві, явище створене радянськими російськими комісарами через знищення (Голод-геноцид) і міграцію.

Євреї і українці теж жили пліч-о-пліч протягом тривалого часу в наслідку царського і комісарського доручення і тому протягом довгого часу українські єврейські відносини були напруженими. Українці звинуватили євреїв у своїх бідах, які обрушилися на них в періоди російської та польської окупації України. Євреї часто були посередниками. Ця ворожість, яка виросла часто поглиблюються з точки зору українського, тому що організована єврейська громада в Україні ніколи не симпатизувала з українськими прагненнями, зокрема, до незалежності. У період після Першої світової війни жодна єврейська політична партія підтримала незалежність України. Ця відсутність співчуття було очевидно навіть під час останньої революції 2013-14, коли мало представників організованої єврейської громади  брало участь в революції, а навіть ті виступали російською мовою. Ніхто не спромігся вивчити українську після  чверть століття незалежності України. Простягнення оливкової гілки була майже повністю односторонньо, як зовсім недавно, у вересні минулого року, коли Україна відзначила трагедію Бабиного Яру на найвищому рівні, а президент Ізраїлю виявився поганим гостем, виступивши з обвинуваченням українців.

Єврейське зростання як числа і впливу сьогодні вражає. З якоїсь причини багато євреїв ображаються, коли їх непропорційний вплив згадується. Але факт в тому, що президент і прем’єр-міністр України є євреями. Так само деякі з більш корумпованих українських олігархів, як Віктор Пінчук та ще раз президент України. З другої сторони найбагатша людина в Україні трапляється бути мусульманином. Це є позитивним, але той факт, що він також часто сурогат для російських імперіалістів вражає негативно.

Україна це етнічна та релігійна мозаїка краще або гірше. Дуже мало кого з українців обурює той факт. Звичайно, є екстремістський елемент, як і в будь-якому суспільстві.  Русофобія (через війну), Полоно-фобія (особливо з кричущими деклараціями поточного  екстремістського польського уряду) або антисемітизм (в наслідку постійної історичної лайки) можна очікувати, звичайно, менше, ніж виявляються в інших демократичних цивілізованих країнах. Однак, з якоїсь причини тільки одна організована етнічна спільність, яка неодноразово висловлює свою лояльність по відношенню до України, а це є татари, звичайно, крім українців найбільш корінна етнічна національність на території України.  Білоруси, молдавани, румуни і поляки, окрім в площині релігійних громад, як правило, не сильно організовані. Угорці обмежені географічно. Євреї процвітають, але їх керівництво не висловлює свою солідарність з Україною. Росіяни частіше за все мають імперіалістичне мислення про українців як своїх молодших братів, хоча українці значно старші і багато росіян в Україні незрозуміло і іронічно підтримують політику Путіна.

Суть  полягає в тому, що з усіма своїми історичними і навіть поточними проблемами, українці залишаються в основному увічливими за духом і позитивно відносяться до своїх сусідів в Україні. Незважаючи на роки вимушеного атеїзму, ліквідації  традиційних церков, люди в Україні осталися  дуже релігійні і толерантні. В кінцевому рахунку ці чинники можуть виявитися корисними в забезпеченні України як держави бо етнічно різні громадяни формуватимуть країну, яка є вітаючим притулком, не для окупації як у минулому.  Якщо б тільки України етнічні та релігійні меншини, визнали її хороші можливості, її добрих увічливих людей  і працювали в напрямку процвітаючої України як спільної батьківщини, а не просто для завдоволення власного апетиту, нехтуючи її корінним населенням.

 

13 квітня 2017                                                   Аскольд Лозинський                                       

Related Post

До 40-річчя від смерті визначного письменника Юліана Тарановича

У 1948 р. Тарнович переїжджає у Торонто в Канаді. Тут він у співпраці з владикою Борецьким починає видавати католицький часопис «Наша Мета» і редагує перший Шематизм Торонтонської єпархії. Від вересня 1949 р. до 1956 р. редагує двотижневик «Лемківщина», в 1957-1962 рр. – «Український Робітниик»