<------>
Мій світ догори ногами! Особисті міркування для зацікавлених про мої важливі та дрібні справи.

Мій світ догори ногами! Особисті міркування для зацікавлених про мої важливі та дрібні справи.

Askold Lozynskyj

Можна було багато чого сподіватися, а то і передбачувати, включно з вторгненням москалів на українські землі- бо це ж було тільки питання часу. З хвилиною проголошення незалежності України навіть “демократичний”, в уяві Заходу, президент Єльцин висловив зазіхання на українські землі, тобто:” про границі треба ще поговорити”- сказав він вже у понеділок, два дні після суботнього проголошення. Мабуть кожен українець хоч трохи обізнаний з історією свого народу міг сподіватися, що війна з москалями не минуча та правдоподібно вічна.

На виборах президентом України Петра Порошенка також можна було сподіватися ще з часів Майдану, тобто передбачувати, що Порошенко, який у своєму житті був всюди, тобто в кожному політичному середовищі, використає фактично свою владу в першу чергу для власного збагачення, а український народ і його потреби для нього дуже далекі. Порошенко виріс до п’ятого місця найбагатших осіб в Україні за цей час, а Україна сьогодні вважається найбіднішою країною в Європі. В останньому році її ріст був заледве 2 відсотки. Але Порошенко збирається на переобрання. Гаслом його кампанії буде, що у час війни небезпечно вибирати нову владу. Яка болюча, але одночасно вигідна та війна!

На виборах, тобто обрання Президентом США Дональда Трампа- мало громадян США сподівалося, але вже після його присяги більшість США передбачували, що він не буде корисним для американців бідних чи пересічних, але зуміє напрацювати найкращі привілеї та пільги для себе, своєї родини і друзів.

От такі були сподівання і всі вони, на жаль, здійснились.

В останні роки, одначе, трапились зокрема політичні події котрі я не передбачував і тому сьогодні почуваюся дещо приголомшеним, не знаючи як реагувати, а тим більше як протидіяти. Деякі з них не такі дуже важливі, але наведу їх також, для доказу, що великими та малими справами ми як люди можемо майже рівно перейматися.

Щонайменше я ніколи не сподівався, що українські науковці, деякі компетентні у цій ділянці, а деякі дилетанти які цим питанням ніколи не займалися, розширять акцію переконувати не тільки українців, але науковий і політичний світ, що у Голодоморі 1932-33рр. згинуло не 7 мільйонів українців, як про це говорилось і писалось включно з іноземними науковцями, а далеко менше, тобто трохи більше половини того. Також ніколи не сподівався, що Інститут Національної Пам’яті України, який здавалося в руках молодих патріотичних науковців, а не старих комуністів, не захищатиме кількості жертв, а просто піде найлегшим і опортуністичним шляхом приймаючи обидві цифри і навіть пропонуючи просто казати мільйони жертв.

Ніколи не думав, що сьогоднішня влада в Україні побудована і обрана на крові другого Майдану у 100річчя встановлення модерної української державності 22 січня 1918р., цю вагому історичну і політичну подію майже зовсім проігнорує та обмежиться тільки вшануванням пам’яті героїв Крут і може трохи свята Соборності.

Ніколи не передбачував, що навіть екстремістична сьогоднішня польська влада з Партією Права та Справедливості і Президентом Дуди дозволять собі оприлюднити перед цілим світом своє зухвале відношення до історії, знищити відносини з Україною, з Ізраїлем, з США впровадженням антидемократичного і кримінального закону про заборону обвинувачення поляків за події під час Другої Світової Війни.

Ніколи не думав, що наша довголітня наукова інституція- Український Вільний Університет, якого я дуже підтримую морально і матеріально- влаштує форум для виступу німецького науковця Андерса Умланда, який хоча і представляє антиросійські позиції нібито на користь України, але скрізь у своїх писаннях паплюжить визвольну боротьбу ОУН-УПА в час Другої Світової Війни, закидаючи їм фашизм, колаборацію з німцями проти євреїв та навіть геноцид “мирного” польського населення на Волині.

Ну і мабуть найменш важливе- ніколи не сподівався, що українські марксисти-комуністи, а ще такі є навіть у діаспорі, запропонують у 100річчя модерної української державності і визвольної революції у зв’язку з цим передрукувати, фактично, не погані книжки, але книжки українських комуністів Василя Шахрая і Сергія Маслаха “До Хвилі” з 1919 року. Чи не має кращого відзначення?

Є ще і другі несподіванки, фактично більше ніж можна було сподіватися, але мабуть вже досить. Якщо їх не пам’ятаю, то мабуть вони не такі важливі. І тому не сидять на голові.

Хіба треба пристосуватися? Забути про якісь там принципи? Та Лесі Українки слова нагадують мені: “Лиш боротись, значить жить”. Тобто треба працювати, щоб світ змінився, але ти не міняйся.  Донкіхотство? Здається світ перевернеться і відчуєш твердий ґрунт під ногами. Ми українці колись також станемо нормальними людьми, тобто такими які керуватимуться передусім добром власного народу та не ставлять колоди на шляху власного змагання до зрозуміння і визнання нас як народу, який мабуть перейшов один з найважчих історичних шляхів в історії людства. Все міняється. Завжди є надія. Вона остання гине. До речі колись до непередбачених подій належало і проголошення незалежності України.

16 лютого 2018р.                                                                                           Аскольд С. Лозинський

 

Related Post