<------>

Помер Левко Лук’яненко. Особисті міркування.

Нехай з Богом спочиває. Він заслужив перед Господом дожити майже до 90 років. Ніхто включно з Левком не міг того сподіватися. Він все зокрема за молодості був на грані смерті. Вороги України не могли прогнозувати або навіть у найгіршому вимірі думати про 90 років. Не було більшого ворога нашого ворога. Левко Лук’яненко здавалося був невмирущим. Завжди здавалось, що у своїй глибокій духовності та порядності він переживе свої фізичні немічності.

Повідомлення про смерть Левка застала мене в Україні. Я був зайнятим у саме той час двома справами: немов з якимось передчуттям читав його тюремні спогади  “З часів неволі Сосновка-7” та оглядав перемогу у футболу хорватів над москалями. Левко задовольнився би обома моїми діями. Коли хорвати перемогли я почав кричати у ресторані де були також москалі, ”смерть москалям”. Мені 66 років  але я почувався як Левко який після першого свого арешту при зустрічі з жінкою звертав її увагу, щоби вона не показувала сліз бо це буде задоволенням для ворогів.

Я маю відвагу відноситися до Левка Лук’яненка прямо як до Левка. Бо такого другого Левка мабуть не було у моїй пам’яті та моєму житті. Ніхто з дійсних борців за волю України з ким я мав честь запізнатися не зробив на мене такого вражіння. Бо при кінці 1950их і на початку 1960их років навіть найбільш відважні “дисиденти” України говорили про захист української культури, про людські та інколи про національні права. Левко говорив відкрито про незалежність. За це його спершу засудили на смерть, але тільки завдяки його власному спритному як юристу покликанню на саму Конституцію СРСР яка дозволяла на вихід України з Союзу,  навіть радянське судівництво було примушене замінити його кару на 15 років. Пізніше дали йому ще 10 років. Левка повезли у Мордовію на покарання. Для Левка це була нагода організувати націоналістів, що він і робив. Не було більш непоправного політичного в’язня. Він бачив ув’язнення як ще одну нагоду для боротьби.

Левко служив основою для других українських борців. Він був прикладом також для української діаспорної молоді і студентів. Громадянська непокора у рамках універсального верховенства права було його основою. Боротьба з поліцією і ментами у таборах була для нього важливою. Ідучи за прикладом ми змагались проти американської поліції на вулицях як демонстранти навіть провокуючи арешти. Правда американські та радянські арешти це дві зовсім різні справи.

Я з Левком зустрічався багато разів в Україні та в діаспорі — США, Канаді, навіть в Іспанії де ані він ні я не проживали. Ми просто зустрічали людей для спільної громадської та державної дії. Ми були засадничо однодумцями, але ніколи друзями хоча Левко був би на це погодився, але я міг дивитися і відноситися до нього немов до ікони. Левко мене називав паном Аскольдом, а я його паном Левком. Він мабуть і не знав, що я був у захваті кожної зустрічі чи розмови з ним.

Левко не був великим політиком сучасної України. Політика сучасної України поки що не доросла до Лук’яненка. Але він був і залишився  сумлінням тої України котра сьогодні незалежна але щойно крокує до нормальною після відходу байстрюків. Над Левка могилою не треба плакати бо він заборонив плакати і, до речі, ніхто на мою думку не досяг того і настільки чого він сам бажав. Його життям нам торжествувати. Правда він хотів бачити Україну інакшою і мабуть у тому він не довершив своїх бажань.

Левка Лук’яненка не потрібно також праща-ти. Він не живе правда як фізична людина але у моїй уяві він буде вічним. Левко був принциповим, чистим, надзвичайно відважним українським націоналістом, ініціатором того чого Україна добилася щойно 30 років по тому. Він не міг зрозуміти слабо духів але не відносився до них жорстоко. В додатку він був скромним та гуманним.

Мені дуже сподобалось читати в його тюремних споминах, як Левко бачив свою місію у тюрмі, він бачив її як юрист і як політв’язень. Він дуже яскраво це розумів. У нього не було жодних ілюзій. Він просто жив для України. Він з місця пізнавав її ворогів. Це він пізнав у концтаборі. Мені здається що краще не можна було жити.

Ми не повинні жалувати, що померла людина на 90ому році життя. Ніхто не може більше сподіватися. Ми співчуваємо з родиною покійного, а щодо самого Левка Лук’яненка я жалую тільки це, що серед нас українців є мало хоч трохи подібних Лук’яненкові.  До шановного читача його тюремних споминів він написав:

“Любов до України — це потужна духовна енергія, що заполонює все єство і надає йому залізної вольової спрямованості до історичного руху цілої України”.

Левко Лук’яненко — це великий патріот, націоналіст, інтелектуал. У його особі знаходились найкращі якості людини та українця. Спробуймо жити так віддано ідеї як жив він. Майже 60 років тому кати нашого народу дали Левкові вирок смерті. Господь Бог мав другий план. Левко пішов по плану Господа і своєму.

8 липня 2018 року                                          Аскольд С. Лозинський

Related Post